urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker king_striker king_striker 2008-12-05T15:38:31Z urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:18571 2008-12-05T15:38:31Z 2008-12-05T15:38:31Z - Ти наслідив у Дзеркалі Небес. Тому я й зміг сюди дістатись.<br />- Правильно.<br />- Мені потрібні пояснення.<br />- Пояснення якого роду тебе цікавлять?<br />- Байдуже. Бодай щось. Це ж не було черговим уроком, так?<br />- Ти знову правий.<br />- Але ж чому?<br />- Говорячи про причини, не слід забувати про наслідки. Ти вже бачив наслідки.<br />- Так... Бачив. Я бачив, як змінився світ. Так, неначе після тривалого очікування вибуху бомби надійшло повідомлення про те, що вибуху не станеться. Світ заслужено хизується своєю красою. Тепер я цілком це усвідомлюю.<br />- Молодець. Ти обирав цей варіант свідомо?<br />- Ти мусиш знати.<br />- Знаю. Моя цікавість породжена здивуванням. Ймовірність була надто низькою. Ніхто в тебе не вірив.<br />- Не говори про це так, наче розгадуєш загадку Древніх. Це життя.<br />- Що не заважає йому бути загадкою.<br />- Не для всіх.<br />- Невже ти настільки наївний, що повірив у власне тлумачення Зламу? Я був про тебе іншої думки.<br />- Я відчуваю, що зробив усе можливе. Змінив саму сутність. І знаєш, про що я думаю? Я думаю про те, що я врятований. Тепер смерть не буде для мене остаточною.<br />- Не буде. Тепер – ні.<br />- Але ж причини такого хитрого сплетіння?<br />- Я не обіцяв тобі назвати їх.<br />- Отже, вони тобі відомі...<br />- Тобі теж. Просто боїшся зазирнути глибше. Ти вже бачив, куди приведе тебе ця реальність?<br />- Ні.<br />- Дарма.<br />- Але ж... Зачекай. Невже все настільки просто?<br />- Віл, який тягне воза, ніколи не дивиться позад себе. Він не знає, повний віз чи порожній. Ти сам вигадав собі ношу. Так, тебе використовують. Але ж і винагорода буде гідною. Нікому не дозволено використовувати людей задарма.<br />- Як довго?<br />- Перепрошую?<br />- Як довго мені ще тягнути цього воза?<br />- Визнач це сам.<br />- Ненавиджу...<br />- Ні, поважаєш. Ти ж не дурень, розумієш хто ми такі. І навіщо ми.<br />- Пообіцяй, що ви більше не втручатиметесь. Я вже готовий сам відповідати за своє майбутнє.<br />- Готовий. Тепер – готовий. І я бачу, що ти зрозумів, чого ми від тебе чекаємо. Виконай своє призначення. Заради них.<br />- Я виконаю. Але після цього я повернуся. І тоді твоя туманна пика відчує що таке кирзовий чобіт ідіота.<br />- В Дзеркалі Небес? Ага, жартуєш... Це добре. А зараз дозволь відкланятися, розмову завершено.<br />- Катай звідси. І не заважай мені насолоджуватися світанком. Тут він на диво чистий.<br />- Щасти тобі. Рано чи пізно, так чи інакше... urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:18344 2008-11-29T18:08:24Z 2008-11-29T18:46:49Z Спочатку ми з другом з якогось дива пішли до 17 корпусу. Як розповів друг, у скверику за корпусом мусів би виступати якийсь "музикант". Була зима. І ми поїхали по тому скверу на задницях. Чи то там схил такий був слизький, чи що? :) То тут, то там натикалися на гоперів, що по-пластунськи зачаїлися низько над землею і чекали початку. Доїхали аж до самої сцени. А там.. Емінем. ) Друг викарабкався до нього, забрав мікрофон і почав кричати: "Де Snoop Dogg, падлюко?! Чому він не приїхав?!". Ну, чи щось у цьому роді. Ясна річ, після цього довелося швиденько тікати і прориватися крізь маленькі групки озлоблених гопів, що перегороджували дорогу. Чомусь ми знову їхали на задницях, але вже в зворотньому напрямі. :) По дорозі виставляли в сторону кінцівки і ламали відповідні частини тіла гопів, які стояли на обочині. Потім нас загнали в самий корпус, де вже орудувала якась охорона. Повзли по вентиляційній шахті. Досить просторо, але якісь дивні аномалії з відстанню. ) Таки вибралися, і під вигуки розлюченої і розчуленої тьоті-вахтьорші вибігли з корпусу. Трохи вище по вулиці друга пов'язали менти, але виявилося, що ми все зробили вчасно і маємо хороше алібі. :) Тоді я з почуттям виконаного обов'язку і почуттям тріумфу від вдало проведеної операції вирушив у інший сон, де був персонажем із гри World of Warcraft (за світлих). Отам уже розгулявся. :) Пішов нищити інаковірних орків. Пам'ятаю, як смачно мій меч вгризався в їхні черепи і як тепла поганська крок укривала лице. ) urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:18146 2008-11-23T19:02:35Z 2008-11-23T19:02:35Z Не пишу, тому що не пишу.<br />І взагалі, скоро розпрощаюся з цим ЖЖ. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:17792 2008-11-12T20:30:05Z 2008-11-12T20:30:05Z Як відомо, існує кілька точок зору на теорію творення світу. Виразниками двох найзагальніших з них є релігія та наука. Їх протистояння почалося з тих пір, коли Декарт розмежував тіло і душу, несвідомо озброївши людство методом аналізу світобудови без використання суміжного йому методу синтезу. Будь-яке явище чи процес розглядалося не як частина цілого, а як власне ціле, дослідивши частини якого, можна зрозуміти ідею Космосу. Метод поступового дроблення світу з метою зрозуміти його суть набув значного поширення і сьогодні вважається беззаперечним базисом наукових досліджень. В той же час, спостерігаємо протилежну позицію представників релігії, що відкидають свободу волі людини і описують її виключно як неподільну частку Бога, як частину великого механізму Всесвіту. Суть суперечок між представниками обох світоглядів зводилася до виборювання власного права на Істину, яке, за їхнім задумом, досягалося за умови тотального знищення конкурента. Фанатики від науки мали більше спільного з фанатиками від релігії, ніж відмінного. Тому ми можемо розглядати їх як рівноцінні сторони конфлікту, з рівними шансами на перемогу в боротьбі. Втім, це не закриває нам очі на той факт, що безперервне протистояння науки та релігії не лише не виправдало себе, а й суттєво послабило позиції людства у Всесвіті, довівши його до краю прірви, переступивши який, цивілізація припинить своє існування. Така ситуація не може не хвилювати тих представників людства, хто мислить не догмами та фізичними законами, а більш глобальними категоріями. „З висоти пташиного польоту” стає зрозуміло, наскільки наївними є представники ворогуючих сторін у своїй боротьбі за право на Істину. Адже і наука, і релігія, володіють взаємодоповнюючими уламками ключа, що відкриває двері в майбутнє. Сьогодні непросто усвідомити, що існує інша теорія створення світу, що не розроблялася в Церкві чи Лабораторії, а є природною, базовою теорією. Настільки ж непросто виявилося зрозуміти, яким чином поєднуються між собою ці „уламки ключа”. Тому точка зору автора, що буде висловлена нижче, є лише спробою, що покликана розкрити суть глибокої взаємодії між наукою та релігією, але аж ніяк не прагне заперечити їх право на існування.<br />Написав це і раптом зрозумів, що не зможу пояснити все так, щоб не деформувати суть. Та й чи варто розповідати про щось тим, кого це не цікавить? Сила таємниці в тому, що вона доступна небагатьом. Мабуть, в цьому є доля Істини. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:17604 2008-11-07T20:14:42Z 2008-11-07T20:16:29Z Буває ж отак. Коли постаєш перед необхідністю докорінних змін навколишнього світу (після того, як змінився сам), в дію вступає фактор фатуму. Насправді назва трохи пафосна, але не без того. Коли кожен твій крок видається єдино правильним, а кожне слово звучить як вирок. Ким ти стаєш? Чи залишаєшся людиною, пожертвувавши правом вибору в ім'я вищих цілей? Чи маєш ти право залишатися чиїмось другом, коли поруч немає нікого? Всі залишилися позаду і сверлять поглядами твою спину. В тих поглядах немає ні ненависті, ні зла. Жодного прокльону чи побажання. Лише тиша і... співчуття. Чому вони співчувають? Невже ти настільки приречений?Жоден з них і словом не обмовився про це, але ж мовчання думок красномовніше від голосу слів. Я прагну, сподіваюся і, зціпивши зуби, йду назустріч вітру. І що я там бачу? Нікого. Пустеля почуттів, покинута Древніми на поталу Вічності. Я не знаю, чи є цій пустелі кінець і чи не зраджу я своїй сутності, ступивши на її випалену землю. Можливо, це стане початком смерті душі. Але audaces fortuna invat! Що означає "щастить сміливим".<br />Не вмію я писати. А хотілося би. Коли-небудь. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:17392 2008-11-03T04:43:59Z 2008-11-03T04:43:59Z Майбутнє твориться шляхом фіксації точок у минулому. Емоційно-вольовий вплив цих точок визначатиме їх взаємодію між собою, на основі чого сформуються реперні точки майбутнього.&nbsp; urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:16982 2008-11-03T04:40:15Z 2008-11-03T04:40:15Z Сьогодні снився епізод, в якому назва &quot;Веалір&quot; була пов'язана з якимись високопрофесійними охоронцями. Принаймні, вони згадували це слово в розмові.&nbsp; urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:16688 2008-10-28T06:25:39Z 2008-10-28T06:25:39Z Такої подорожі мені не вистачало. :)<br />Спершу я з'ясував стосунки з одним знайомим і зрозумів нарешті його позицію щодо певних питань. Потім дізнався деякі деталі з життя подруги, що допомогли об'єктивніше оцінити ситуацію. Після цього двічі заплатив... Зате місце, куди я потрапив, ні в чому не поступається загальновідомому &quot;раю&quot;. :) Могутні ліси, де-не-де порізані широкими стежками та розлогими галявинами, з високим справедливим небом над головою. Поміж дерев блукають давно забуті народні пісні, на устах з якими йшли в бій наші предки. І&nbsp;взагалі, таке враження, що все створено лише заради гостя (в даному випадку мене). Пам'ятаю, як качався в траві з на диво радісним обличчям. :) А ще пам'ятаю незламну віру в те, що все буде так, як я задумав - все буде добре. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:16524 2008-10-26T08:13:45Z 2008-10-26T08:13:45Z Такий крутий сон сьогодні снився. :)<br />Так, наче відбуваються вибори (до парламенту, здається). По всьому місту можна зустріти мій фейс на бігбордах. Туди ж було вписано назву партії та гасло (і те,&nbsp;і інше були суперовими, хоч дослівно згадати не можу). Я&nbsp;мав проводити мітинг на Соборці. Коли під'їжджав туди, надійшла інформація по підтримці партії населенням. Виявилося,&nbsp;що за всіма прогнозами ми набираємо необхідні 7% і проходимо до парламенту. Пам'ятаю, який тріумф ми відчували з цього приводу. :)&nbsp; urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:16336 2008-10-23T12:55:09Z 2008-10-23T17:41:53Z &quot;За гроші можна купити:<br />&nbsp;- ліжко, але не сон;<br />&nbsp;- їжу, але не апетит;<br />&nbsp;- книгу, але не розум;<br />&nbsp;- розвагу, але не радість;<br />&nbsp;- ліки, але не здоров'я;<br />&nbsp;- зв'язки, але не друзів;<br />&nbsp;- ікону, але не віру;<br />&nbsp;- місце на кладовищі, але не на небі.&quot;&nbsp;<br /><br /><em>Поль Брег.</em> urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:16039 2008-10-22T12:25:44Z 2008-10-22T12:25:44Z Треба до нового року опанувати веб-програмування, сформувати БД для проекту, розписати бізнес-план ЦСРБ, розібратися з усіма локальними справами і звільнитися від них в якомога більшій мірі. Дві-три ниті можна протягнути в новий рік, щоб не втрачати зв'язок. Потім під'єднати ще кілька дрібніших. Словом, до травня проект мусить запрацювати. З липня мусить запрацювати ЦСРБ. До екватору повинні дати про себе знати перші результати. Я сказав.&nbsp; urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:15870 2008-10-18T12:03:49Z 2008-10-18T12:03:49Z &quot;Когда закон и долг сливаются в единое целое, соединенные религией, &mdash; тогда человеку не дано действовать с полным осознанием себя. Он становится чем-то чуть меньшим, чем личность.<br />(Принцесса Ирулан, &ldquo;Муад'Диб: Девяносто девять чудес Вселенной&rdquo;)&quot;<br /><br /><em>&quot;Дюна&quot;, Френк Герберт.</em> urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:15556 2008-10-17T19:44:09Z 2008-10-17T19:44:09Z Ще одна річ, яку я сьогодні зрозумів. Жодного &quot;раю&quot; непотрібно. Вірніше, може він комусь і потрібен в якості винагороди за страждання, але сама суть цієї винагороди є безглуздою, навіть шкідливою. Коли людина припиняє боротися, вона стає слабкою та немічною. Мені не потрібен ні &quot;рай&quot;, ні будь який інший спочинок. Мені потрібні жорсткі умови, в яких можна загартовувати свідомість. Просто знаю, що інакше не виживу. Але навіщо тоді вся ця боротьба? Якщо відмовляєшся від винагороди, заради чого продовжуєш боротися?&nbsp; urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:15272 2008-10-17T03:57:12Z 2008-10-17T03:57:12Z Чи не тому ми відкидаємо можливість чудес, що боїмося перестати вірити в них?&nbsp; urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:15030 2008-10-15T18:42:02Z 2008-10-15T18:42:02Z &quot;Чувство величия преходяще. Оно непостоянно и непоследовательно. Отчасти оно зависит от мифотворческого воображения человечества. Человек, испытывающий величие, должен чувствовать миф, в который вплетена его жизнь. Он должен отражать то, что этот миф проецирует на него. И он должен быть прежде всего ироничным &mdash; ибо именно ирония удержит его от веры в собственное величие, она &mdash; единственное, что даст ему подвижность внутри себя. Без этого качества даже и случайное величие уничтожит человека.<br />(Принцесса Ирулан, Избранные изречения Муад'Диба)&quot;<br /><br /><em>&quot;Дюна&quot;, Фрэнк Герберт.&nbsp;</em> urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:14821 2008-10-13T18:39:34Z 2008-10-13T18:40:17Z І все-таки мені це вдалося. Настав той день, коли я з упевненістю можу сказати, що зміг поєднати гаряче серце та холодний розум. Здавалося б, несумісні речі, яким не судилося співіснувати в одній людині. Але ж я живий. І ці дві протилежності в мені зливаються напрочуд гармонічно, доповнюючи та підсилюючи одна одну. Сталь, загорнута &nbsp;в червоний оксамит. Сила, що виростає з почуттів і контролюється розумом.<br /><br /><em>Той, хто зможе об'єднати Україну, - зможе об'єднати світ.</em><br /><br />Отже, шанс у мене є. :)<br /> urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:14590 2008-10-06T18:13:11Z 2008-10-07T15:22:58Z Сила і Свобода - ось запорука успіху. Не стільки успіху, скільки успішної боротьби за щастя. Усвідомити себе, відчути власну душу і віддатися почуттям. Так починається гармонія і зароджується новий світ. Можливо, кращий. Можливо, такий самий. Але це не так важливо.<br />Важливо лише те, що залишається несказаним. Чудеса бояться слів. Зате слова творять ці самі чудеса. Отаке от замкнуте коло.<br />Жодного зв'язку між думками, просто занотовую вільний їх потік. А що завтра? Завтра будемо ми. Ті, хто не скорився. Бо завтра - це завжди наш час. Коли б він не настав. Сьогодні слухав високу музику і пробуджувався від глибокого сну, скидав із себе ковдру кар'єризму та цинізму. Адже ідеал моєї Свободи - жити, залишаючи за собою право вибору. Тож давай слідувати цьому принципу? Що скажеш, Королю? urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:14044 2008-10-05T19:48:25Z 2008-10-05T19:48:25Z Я перечитував свій колишній блог. Знайшов купу цікавого, багато розумного і немало дивного. Особливо останнє. Стільки випадкових збігів, які раніше не помічав. Просто не звертав уваги. Або був недостатньо мудрий, щоб зрозуміти. Тепер усе інакше. І все ж, я щось втрачаю. Не можна цього робити. Тепер знаю. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:13587 2008-10-05T17:21:10Z 2008-10-05T17:21:10Z Свято - ще один привід для того, щоб зібратися разом з друзями. Але якщо коло друзів постійно змінюється? Якщо воно звужується, або ж ти сам більше не відчуваєш потреби в спілкуванні з людьми, що були тобі небайдужі? Ким стаєш? Відлюдником чи самим собою? І чи не в самотності істина? Лише той, хто звільнився від усіх колишніх прив'язаностей, може почати нове життя. Той, хто відчув терпко-солодкий смак свободи, але знайшов у собі сили викувати для себе кайдани, лише той достатньо мудрий, щоб змінювати світ навколо себе. Коли зникають усі бажання та емоції, а на їх місці виростає Ціль, лише тоді Доля шанобливо відступає в тінь, залишаючи за сміливцем право вершити життя.<br />"Але є ті, хто завжди йде до кінця. Ціною власних слів та сподівань. Тому що вони, ці відчайдухи, прагнуть милуватися небом лише на свободі. Там, де стіни позаду." (с) urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:13526 2008-10-01T13:44:32Z 2008-10-01T13:44:32Z До нового року плану скласти бізнес-план та розробити стратегію діяльності підприємства. Крім того, необхідно сформувати базу даних, що використовуватиметься в бізнесі. Влітку, після повернення, доведеться швидкими темпами реалізовувати задумане, щоб не впустити момент. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:13071 2008-09-28T17:24:14Z 2008-09-28T17:24:14Z Кажуть, що все має свою ціну. А ще кажуть, що справжню ціну всьому знає лише небо. Ох і багато ж воно просить... Монополіст бісів. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:13021 2008-09-28T15:28:47Z 2008-09-28T15:30:32Z <em>Принципи розвитку особистості, сформульовані Леонардо да Вінчі:</em> <br /> <ol><li>Вивчайте науку мистецтва.</li><li>Вивчайте мистецтво науки.</li><li>Розвивайте своє вміння сприймати світ.</li><li>Усвідомте, що в світі все взаємозв'язано.</li></ol> urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:12679 2008-09-26T09:59:26Z 2008-09-26T10:00:52Z Сьогодні мала відбутися певна подія, яка мала би неприємні наслідки для мене. Ввечері перед цим намагався знайти вихід із ситуації, повернути її в потрібне мені русло. Використав специфічні здібності. Так і заснув, на грані виходу. Прокидався двічі. Перший раз прокинувся, пішов на пари, з чистою совістю відсидів їх і пережив вищезгадану подію так, як це мало бути. Коли прокинувся вдруге, дуже здивувався. Прийшло розуміння того, що цей день мені снився, причому снився коротким інформативним імпульсом. Ясна річ, "реальність" вже була змінена, не така, яку я очікував зустріти і не така, яку я бачив уві сні. Все обернулося найсприятливішим чином.<br />Сам по собі цей випадок можна списати на випадковий збіг, звичайно. Якби не стійке відчуття того, що ледь видима павутина змін огорнула оточуючий світ. Чекаю підтвердження здогадок. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:12309 2008-09-22T17:23:14Z 2008-09-26T21:10:29Z Не факт. Але є підстави на це сподіватися. :)<br />Майже тиждень тому, 16 вересня 2008 року, вирішив сходити на виставку робіт чернівецьких фотографів. Відбувалася в музеї, навпроти рашуті. В той же день туди мали завітати мої подруги: одна хороша знайома (обіцялася книжку цікаву принести), і ще дві старі подруги зі школи. В усіх випадках відносини дуже складні й заплутані, тому перебування такої компанії в одному приміщенні розривало свідомість як мінімум на три частини. Але це пусте.<br />Стою під дверима музею. Споглядаю Центральну площу, затягнуте сірими хмарами небо, ловлю на собі холодні погляди вітру. Мислю. Існую. Телефонний дзвінок. Пропозиція карколомної пригоди тривалістю в кілька місяців, здатної назавжди змінити моє близьке (а може й далеке) майбутнє. Настрій в цей час нижче відмітки "середній", тож я не довго думаючи погоджуюсь. Нетривала мовчанка в трубці. За цей час встигаю зрозуміти наслідки свого вчинку і це мене забавляє. Коли розмову було завершено, я відчував азарт старого інтригана. І справді, я би дорого заплатив за можливість побачити вираз обличчя знайомих, коли таємниця стане відомою.<br />Одним словом, в той день я одним словом (прошу вибачити за навмисну тавтологію) завдав значного удару теорії детермінізму в межах мого локального Всесвіту. Першого удару.<br />Потім була застуда. З нагодою вдосконалити навички "цілительства" :-D і переосмислити деякі речі, в світлі нових обставин. Переосмислив. Нічого не зрозумів і закинув цю марну справу.<br />Але найцікавіше почалося вчора ввечері. Перед сном запустився процес генерації випадкових образів та механізм їх сортування та в'язання (чого зі мною давно не траплялось, якщо бути відвертим). Якщо простіше - мене захопили мрії. Але не абстрактні, а чітко скеровані на витворення уявного світу з можливістю втілити його в свій найкращий літературний твір. Одна за одною домальовувалися деталі й, не повірите, я радів як дитина, коли бачив як просто і вишукано ці деталі знаходять пояснення в "реальності". На момент відходу в царство Морфея я вже мав готовим каркас мого світу. Вранці, втім, ці здобутки вирішили не зринати в пам'яті й не псувати задоволення від слухання захоплюючих лекцій та "тягніння руки" та семінарах (сарказм, якщо не помітили :) ).<br />Я вже майже закінчив, тож зробіть собі послугу і дочитайте до кінця. :)<br />Так от, сьогодні, вочевидь, дочитаю останню (сьому по-порядку) книжку із серії "Хроники Эхо" авторства Макса Фрая. Не сказав би, що щось особливо цікаве чи корисне. Більше схоже на анекдот, який затягнувся на тисячу-дві сторінок. Словом, не вражає. Але ще читаючи щосту книжку з циклу, я краєм свідомості подумав про те, що часто дрібниці виявляються істиною, тому іноді варто звертати на них уваги і приймати як подарунок. Напророчив, що називається. :) Саме під час читання заключних розділів, я раптом "домислив" ту останню деталь, якої не вистачало для цілісної картини створеного мною світу. Тепер він готовий і скоро почне дихати (хочеться бути присутнім при цій знаменній події).<br />А мені залишається сподіватися, що на старості літ, коли буде зроблено дуже і дуже багато, а більшість планів стануть буквами, цифрами та ілюстраціями на сторінках підручників з історії, я матиму повне моральне право назвати своїм найбільшим здобутком книжку. Ту книжку, в якій житиме мій світ. В якому будуть ще тисячі тисяч власних книжок, а мешканці навіки збережуть у собі ту іскру творіння, яку я спробую їм подарувати. За своїм образом і подобою. :) Так, як в незапам'ятні часи Вічність витворила людей.<br /><br />P.S. Сьогодні стояв у брудному радянському коридорі в РВУМВС України і споглядав холодну осінь за вікном. В плейлісті плеєра випадково зустрілися кілька пісень, що символізують найбільші розчарування в моєму житті. Не хочеться про це розповідати, тому зауважу лише результати власних роздумів. Ці "розчарування" дали мені досвід. Перетворили наївного мрійника з романтичними вадами здорового глузду на впевненого, цілеспрямованого _вставити необхідне_, що має мету, усвідомлює декларовану неможливість її реалізації і все ж має сили йти до цієї мети, змітаючи на шляху все і всіх. Але усвідомив я й іще одне. Необхідне чергове розчарування, черговий поштовх дуже і дуже великого масштабу. Той, який мобілізує команду й форсує процес саморозвитку до такого рівня, який необхідний для... просто необхідний. Цей "Останній Фактор" повинен мати місце протягом найближчого одного-двох років, якщо вірити відчуттям. Зате й дата його появи стане точкою відліку нової епохи. Тієї, де закони не писані. urn:lj:livejournal.com:atom1:king_striker:12066 2008-09-15T16:25:55Z 2008-09-15T16:25:55Z Та що ж це зі мною... Творчість поривається знову стати частиною мого "Я", а я не знаю чи готовий до цього. Вже понад тиждень в голові крутяться думки чи то про гітару, чи то про ненаписаний роман, ідея якого намертво засіла в пам'яті. Взявся читати наукову літературу. Читається, але доти поки. Вчора завершив чергову книжку і відчуваю, що це не те, що потрібен відпочинок. А де ж взяти той відпочинок, коли саме поняття "лінь" я "своїми ж руками" викорінив у свідомості. Отак і живу. Втративши надію на Щось, але постійно це "Щось" шукаючи.